Cамоук Іван Халус з прикарпатського села бензопилою творить скульптурні дивовижі і мріє про закордонний паспорт (фото)

Майстер дерев’яних скульптур Іван Халус народився на Херсонщині і вже 15 років живе з родиною у бойківському гірському селі Сенечеві на Долинщині, яке межує із Закарпаттям і є найвіддаленішим населеним пунктом району.
 
news-image: Cамоук Іван Халус бензопилою творить скульптурні дивовижі і мріє про закордонний паспорт
 
 

Саме в Карпатах випускник Миколаївського університету кораблебудування ім. Адмірала Макарова і юрист-бакалавр загального права за фахом відчув у собі покликання художника-скульптора і вже навіть не лише здивував шанувальників декоративно-прикладного мистецтва, а й здобув прихильність експертів-критиків на всеукраїнському рівні, пише газета Галичина

У вересні нинішнього року в Києві упродовж тижня тривав міжнародний фестиваль-конкурс дерев’яних скульптур «Київська Русь», в якому взяли участь 11 майстрів-скульпторів: 10 — з України і один — з Білорусі. Серед найкращих і відзначених конкурсним журі авторів робіт — і самоук Іван Халус, який лише бензопилою, тобто без жодних додаткових ріжучих інструментів, виготовив композицію «Гусляр з райськими птахами» і посів друге місце.

На наш погляд, про івана Халуса почали активно говорити як про талановитого майстра дерев’яних скульптур після одного святкування дня Вигоди. Бо саме ідея і заповзятість селищного голови Ярослава Наума в реалізації проекту переображення вигодського парку і відтак створення «Парку дерев’яних скульптур» завдяки майстрові Іванові Халусу привернули увагу до цього сенечівського унікуму, якому минуло 36 років. 

Іван ХАЛУС, майстер дерев’яних фігур:

— Я самоук, не маю спеціальної художньої чи дизайнерської освіти. А народився в селі Зеленому Верхньорогатського району на Херсонщині, куди батьків було переселено з Волині у 1978—1979 роках, і після одруження з Наталією, яка працює вчителем трудового навчання і образотворчого мистецтва у місцевій школі, вже майже 15 років живу в її рідному селі Сенечеві. Виховуємо троє дітей: синів — десятирічного івана та дванадцятирічного Дениса і донечку — чотирирічну Соломієчку. Дружина і діти — мої помічники і порадники у роботі.

— Коли ви відчули порив до творчості?

— Чесно кажучи, я і досі не знаю. Якось три роки тому їхав від мами з Херсонщини. і в одному з рибальсько-мисливських господарств побачив різьблену з акації дерев’яну арку. Подумав: якщо на півдні таке можуть робити, то чому б не спробувати в Карпатах. Я сидів вдома, роботи не мав. Найперше взявся із смерекового сукуватого ковбанчика, який мав іти на дрова, зробити ведмедя — маленького, висотою всього 75 сантиметрів. Від батька мені залишилася бензопила — стовісімдесятий «Штіль» зі стандартною шиною для кріплення ланца. Я порізав дві години, зайшов у хату — руки болять. Але не зупинився. Взяв донечку, якій тоді був рочок, на руки, подивилися мультики, і знову взявся до роботи. Робив того ведмедя три дні, а сьогодні мені досить і півтори години. 

Згодом я поїхав у Вигоду до директора ДП «Вигодський лісгосп» Олександра Матусевича і показав йому світлини деяких своїх робіт, бо дуже хотів спробувати себе у роботі. Тож завершив роботу одного майстра з Коломийщини. Не мав жодного устаткування — все робив бензопилою. За два роки я вже створив понад сто дерев’яних скульптур по всій Україні. Є мої роботи і в івано-Франківську — на «сотці» скульптура лицаря і учасника Грюнвальдської битви Івана Сушика зі щитом, на Торунському перевалі, «Алея казок» у Вигоді, схожа в Україні є лише в Ялті. До речі, при відкритті «Парку дерев’яних скульптур» у Вигоді, де представлено 16 фігур героїв українських народних казок, лавиці, шахове поле тощо, використовували навіть ключ і замок, виготовлені бензопилою. Люди дивувалися, чому я стовпи перевертав догори дригом — старшим кінцем вгору, як закопував у землю. Тому що так стовпи менше вбирають вологу і довше слугують.

— А як ви, Іване, потрапили на конкурс до Києва?

— Я неодноразово у долинському магазині, де продають бензопили, шукав потрібні ланци, щоб всі скульптури робити лише бензопилою. і мені у всьому допомагав працівник магазину Олег Онищук, а відтак влітку зателефонував і запропонував взяти участь у відборі на міжнародний конкурс. Через якийсь час з Києва повідомили, що я єдиний з усіх самоук пройшов відбір. Тема конкурсу: «Київська Русь — подорож у минуле», а заготовки вибирали жеребкуванням. Мені випало працювати з півтораметровою колодою з гниляком всередині. Я не знав, що з неї зробити. Зателефонував дружині, а вона порадилася з дітьми, які й запропонували тих райських птахів, а я ще додав лірника. Шансів у мене було дуже мало, і я це розумів — освіта важить дуже багато. Та ще й заготовка трапилася нікудишня. Тож я зробив хід конем: повідомив організаторів, що працюватиму тільки бензопилою. На всю роботу — вирізання, шліфування і обпалювання — пішло чотири дні. Так я виборов друге місце. Одержав сертифікат, завдяки якому вибрав собі у спеціалізованому магазині «Штіль» бензопилу і електропилу, а також різне допоміжне начиння, що пригодиться у роботі. Бо не думаю, що покину своє заняття. Воно прилипло до моїх рук.

— Чи може це ремесло прогодувати вашу родину?

— Я лише починаю все. Та думаю що так. Але нині лише набиваю руку і вчуся. Ціна моїх робіт залежить від багатьох речей. Дуже хочу вчитися. Тож чим більше працюю, тим більше вчуся.

— З яким матеріалом головно працюєте?

— Я працював зі всіма породами дерев, крім явора і дуба. Проте мені найбільше до душі той матеріал, з яким довелося працювати на конкурсі у Києві, — тополя. Також дуже файно працювати з сосною, проте не знаю, як вона поводиться після висихання. До речі, «Коза-Дереза» у вигодському парку — єдина скульптура, зроблена з тополі. Решта — з ялиці, бука і явора. Добре працювати і з сухою липою, та де її знайти? Передусім працюю на ентузіазмі, щоб руки не забували ремесло і я розвивався.

— Чи маєте якісь творчі плани?

— Найперше — зробити собі закордонний паспорт. і все. Щоб попробувати себе як майстра на інших теренах. Бо результатом роботи двох років став фестиваль у Києві. Треба йти далі і випробовувати себе. Дружина мене підтримує. Вона художник, дизайнер за освітою, і ми часто дискутуємо, сперечаємося. Маю дуже доброго критика в її особі, а щодо казок, то передусім дослухаюся до думки дітей. Донечка Соломійка зокрема — то найперша моя муза. Я перед роботою не малюю скульптуру, мені достатньо начерків, а далі — уява та імпровізація творення.

Я дуже вдячний своїм батькам, що живу на цій землі, своїй сім’ї, вчителям, які мене навчали і виховували. Мені видається, що моя праця не повинна ображати тих скульпторів-професіоналів, які є фаховими майстрами своєї справи.

...Олег Онищук з Івано-Франківська, який працює в Долині в мережі магазинів «Штіль» і якому безмежно вдячний іван Халус, також своє знайомство з творчістю скульптора-самоука почав передусім у селищі Вигоді — з враження від його робіт на «Алеї казок»: «Спочатку побачив його роботи у Вигоді. Тож коли дізнався, що у Києві «Штіль» організовує перший конкурс для скульпторів по дереву, то згадав про Івана, порекомендував його до участі в конкурсі і представив кілька робіт в оргкомітет. А далі — успіх...».



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.



Коментарі:
Гість, 02 грудня, 19:27
На будовах у Чехії такі майстри дуже потрібні. Дешевої робочої сили там бракує. Наші славнозвісні перевізники йому зроблять паспорт і візу безкоштовно.
Відповісти

Гість, 03 грудня, 13:20
Дешевої? Ти звідки пишеш? Зарплатня 1000 дол/міс. В Чехії офіційно влаштуватись дуже важко. Перевізники самі трясуться за паспорт і за візи. Видно одразу ти не в темі на чиємусь утриманні. Робота будівельників шанована і потребує на рівні майстрів кваліфікації - не заслуговує на зневажливе ставлення.
Відповісти

Гість, 02 грудня, 22:49
Давай к нам в Польшу!денег заработаешь!нахер тебе эти бандероффффцы тупые нужны!только подставят!
Відповісти

Гість, 03 грудня, 13:23
Не знаю хто тобі трапився, але бандерівці різні. І ти не поляк, а троль з Росії - нікого нікуди запросити нездатен. Розслабся інтернет-благодєтьль. Пиши на своїх "польських сайтах"...
Відповісти

Унабомбер, 03 грудня, 13:26
Дуже дивна зміна професійного напрямку з двох освіт - одна кораблебудівника, а друга юридична. Мав би зробити непогану карєру інженера вписавшись у систему. Зараз же як Унабомбер з деревом працює на відшибі цивілізації у далекому гірському селі. Ненайгірша філософія порівняно з божевіллям рускомірності захлиснувшим східні і південні регіони України.
Відповісти

Халус Іван, 04 грудня, 16:02
Насправді ідея створення у Вигоді "Алеї казок" належить виключно директору Вигодського ДЛГ Матусевичу О.Б., а не селищному голові . А втілення задуму - вже мій доробок...
Відповісти

Додати новий коментар




Останні новини з категорії Фоторепортаж: